Мудрі вислови Лесі Українки
Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою.
«Божая іскра» – то тяжке прокляття, дикий і лютий пожар.
Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита.
Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.
Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій.
Завжди терновий вінець
Буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
На Голгофу, ніж хід тріумфальний. («Завжди терновий вінець…», 1900)
Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.
Краса – змагання до досконалості.
Люди й покоління – се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може.
Мене любов ненависті навчила.
Немає честі нападати ззаду.
Сором – хилитися і долі коритися.
Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки.
Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.
Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.
Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна.
Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло.
Врятуєш душу, коли загубиш тіло.
Кров без любові викупить не може.
Хто по неволі согрішив, той чистий.
Пекло страшніше горить в нашім краю.
Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
То не любов, що присяги боїться.
Меча важкого рукоять
Не важча від старої ліри.
Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
Для згаслих душ і безкорінних рас
Однаково ворожі – степ і море.
Смерть – це велика всесвітня, космічна самота.
На ділі каймося, не на словах.
Що сльози там, де навіть крові мало!
Одвага наша – меч, политий кров'ю.
Сором мовчки гинути й страждати,
Як маєм у руках хоч заржавілий меч.
Не поет, у кого думки не літають вільно в світі,
А заплутались навіки в золотії тонкі сіті..
Хто визволиться сам, той буде вільний,
Хто визволить кого, в неволю візьме.
Права без обов’язків – то сваволя.
Ніхто не має більшої любові,
Як той, що душу поклада за друзів.
